В авангарді науково-технічного прогресу (до 90-річчя Державного підприємства «ГИПРОКОКС» за документами ЦДНТА України)

20.12.2019
Назад до списку новин

Як відомо, кокс ‒ це твердий пористий продукт сірого кольору, отримуваний шляхом прожарювання кам'яного вугілля, що є універсальним паливом для виплавки чавуну, ливарного виробництва та феросплавної промисловості.

Але не всі знають, що газ, який виділяється в процесі коксування, використовується хімічною промисловістю для виробництва побутової хімії, лаків, фарб, дьогтю, полімерів, азотних добрив і багатьох інших виробів з якими ми чи не щодня стикаємося у побуті.

Перші підприємства коксохімічної промисловості України виникли на початку 1930-х років у зв'язку зі зростаючими потребами в металі, необхідному для проведення індустріалізації.

Їх виникнення тісно пов'язане з Державним підприємством «ГИПРОКОКС», яке ось уже 90 років забезпечує стабільне функціонування і розвиток інфраструктури коксохімічної промисловості в нашій країні і за її межами.

Історія цієї організації, яка на початку своєї діяльності мала назву Державний інститут з проєктування і будівництва коксохімічних установок «Коксобуд», бере свій початок у Харкові в 1929 році. Рішення створити інститут в нашому місті було обумовлено його столичним статусом, а також близькістю до металургійних підприємств Донбасу ‒ основних споживачів коксу. На «Коксобуд» покладалися обов'язки проєктування виробничих цехів коксохімічних заводів та їх технологічного обладнання.

У першій половині 1930-х років «Коксобуд» отримав нову назву ‒ Державний інститут з проєктування підприємств коксохімічної промисловості. Зашифроване в акронімі «ГИПРОКОКС», воно точно відображає суть його діяльності і є офіційним на сучасному етапі розвитку інституту.

Але, найкраще специфіку діяльності інституту передають його документи, які зберігаються у розташованому в Харкові Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України).

Документальний масив, створений кількома поколіннями співробітників інституту охоплює майже півстолітній період (1937‒1985 роки) і розділяється на проєктну і конструкторсько-технологічну документацію, а також звіти про науково-дослідні роботи (НДР).

Проєктна документація присвячена створенню широкої номенклатури установок для збагачення і дроблення вугілля, коксових печей і батарей для виконання технологічних операцій коксохімічного виробництва ‒ вуглепідготовки, випалу коксу, хімічної переробки продуктів коксування тощо.

Дане обладнання розроблялося для провідних коксохімічних заводів України: Авдіївського (м. Авдіївка Донецької обл.), Баглійського (м. Кам'янське Дніпропетровської обл.), Запорізького, Харківського, Ясинівського (м. Макіївка Донецької обл.).

Не менш цікава конструкторсько-технологічна документація, яка розкриває особливості створення дослідної установки управління електровозом спеціального гасильного вагона, до якого потрапляв тільки-но випалений кокс. Особливість установки полягала у тому, що машиніст міг керувати електровозом гасильного вагона ручним, автоматичним і навіть дистанційним способом.

Перелік пріоритетних питань коксохімічної промисловості істотно розширюється в звітах про НДР. Багато уваги у даній групі документів приділяється вивченню побічних продуктів коксування і можливості їх застосування в хімічній промисловості.

Особливий інтерес представляють звіти про відрядження співробітників інституту в США (1943‒1944 роки) і радянську зону окупації Німеччини (1946‒1948 роки). Працюючи в цих країнах, харківські коксохіміки вивчали заводи великих нафтохімічних компаній «Seaboard Koppers Company» (США), «I.G. Farbenindustrie» (Німеччина), аналізували зарубіжний досвід і можливість його впровадження в практику роботи вітчизняних коксохімічних підприємств.

Представлену у звітах інформацію ілюстровано численними фотографіями, схемами і креслениками, на яких зображені зразки американського і німецького виробничого обладнання 1930‒1940-х рр.

Архівні документи свідчать про те, що зібрані в ході відряджень до США й Німеччини відомості часто використовувалися під час відновлення коксохімічних підприємств СРСР.

Узагальнюючи сказане, слід зазначити, що зосереждені у ЦДНТА України документи інституту «ГИПРОКОКС» висвітлюють становлення коксохімічної промисловості (1930-ті роки), її відновлення (1940-х ‒ початок 1950-х років) і подальший розвиток (1960‒1980-ті роки).

В цілому ж, за 90 років діяльності інститут «ГИПРОКОКС» накопичив у своєму активі цілу низку значних досягнень, які прославили його далеко за межами України. Ось лише деякі факти: за проєктами інституту побудовано більшість коксохімічних підприємств країн пострадянського простору, великі коксохімічні виробництва в Алжирі, Угорщині, Єгипті, Індії, Китаї, Туреччині та інших країнах, а кожна третя тонна коксу, що отримується сьогодні в світі, виробляється в печах, спроєктованих інститутом.

Інститут «ГИПРОКОКС» не тільки йде в ногу з сучасною наукою, але і задає їй ритм, невтомно генерує і втілює в життя нові ідеї розвитку коксохімічної промисловості. Хочеться висловити надію на те, що більшість з цих ідей займуть свого часу гідне місце у ЦДНТА України ‒ скарбниці вітчизняної науково-технічної думки.

 

Науковий співробітник відділу використання

інформації документів ЦДНТА України

Ожиганов Дмитро Ігорович

тел. (057) 731-15-98; +380676851618